На Національному дні ферми під час параду голштинських корів можна було побачити найкращих представниць молочного поголів’я ПАТ «Племзавод „Стєпной“». Директор компанії «Генетика і селекція» Володимир Фичак на прикладі конкретного господарства пояснює, для чого потрібно поліпшувати генетику в стаді і яких результатів завдяки цьому можна досягти.

— Володимире Миколайовичу, як би ви оцінили стан селекційної роботи на українських молочних фермах?

— Загалом сказати складно, адже в Україні є ферми, де селекційній роботі й генетичному вдосконаленню тварин приділяють дуже велику увагу. Є й такі, де зовсім не приділяють. Часто трапляється, що господарства просто підтримують якийсь тренд — використовують, приміром, виключно імпортну чи вітчизняну худобу та генетичний матеріал, не розуміючи кінцевої мети. Звісно, в Україні ще чимало молочних ферм, яким до генетики і селекційної роботи треба ставитись серйозніше й виваженіше.

— Наскільки ефективність молочних підприємств залежить від правильно поставленої мети генетичного вдосконалення стада й селекційної програми?

— Не вперше наводжу таке порівняння: автомобіль «Запорожець» — це свого роду генетика, Ferrari — також. Як не «годуй» «Запорожця», в які умови не став, він усе одно більше 100 км/год. не поїде. З другого боку, якщо Ferrari дати правильний «корм», поставити на хорошу дорогу, то, звісно, він полетить. Те ж саме стосується й корови. У господарствах часто применшують значення генетики. Більше того, скажу, що годувати чи створювати певні умови потрібно під якийсь генетичний тренд, генетичну базу. Якщо її немає, корову скільки не годуй, вона тільки ожиріє, а молока більше не дасть.

До того ж, багато хто не розуміє, що над генетикою потрібно працювати тривалий час. Ферму можна побудувати за півроку, кормову базу створити за рік (придбати якісне насіння, за технологією посіяти, зібрати тощо), а генетику за рік не розвинеш. Наприклад, на племзаводі «Стєпной» стадо, за українськими мірками, досить достойне. Але сказати, що поголів’я консолідоване, саме таке, як ми хотіли, ще не можна. Причому подивіться, скільки часу вони займаються голштинізацією — з 1995 року. Та й досі не можна стверджувати, що господарство досягло показників чистопородності тварин. Так, поголів’я має високу продуктивність, високі показники відтворення тощо. Але це не значить, що потрібно зупинитися.

Я завжди беру за зразок американські молочні ферми, де однаковим раціоном годують усе стадо. Це говорить про те, що генетичний рівень худоби однаковий. Сьогодні ми ще не можемо цього робити. Ми постійно моніторимо, розробляємо плани добору бугаїв, обираємо напрямок, що покращувати, а що ні. І, звісно, бачимо, що поголів’я ще не вирівняне: є кращі корови, є гірші.

В Україні, гадаю, не існує рівного стада, навіть серед тих ферм, які імпортували чистопородне поголів’я. Тому що, придбавши чистопородних тварин, вирішили, що працювати над генетикою вже необов’язково. Такі господарства тримаються на певному рівні, але ж повинен бути постійний розвиток.

Селекційна робота — це назавжди. Наведу приклад того, який результат можна отримати. За останні 10 років у США середня продуктивність на корову збільшилась на тонну. У них 9 млн. корів. Я проаналізував ціну тварин, яких там продають. Щороку американці пропонують на експорт 1 млн. нетелей і кожна зараз на 700 дол. дорожча, ніж 10 років тому. Чим краща генетика, тим дорожча тварина. Фермер заробляє на виробництві молока і водночас продає племінну худобу. Ми до цього також повинні йти.

— З чого має починатися селекційна робота на фермі?

— Яке місце в селекційній роботі займає лінійна оцінка тварин?

— Скільки треба часу, щоб вивести корову з бажаними фізіологічними та продуктивними ознаками?

— Чи можна пришвидшити генетичний прогрес?

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 3 (40), червень 2017.