(За матеріалами зарубіжних джерел)

Владислав Ханєєв, кандидат ветеринарних наук

Історія й поширення 

Хворобу Шмалленберга, яка досі до кінця не вивчена й викликає чимало суперечок, уперше в Північній Європі описали влітку 2011 року. Тоді з’явилися повідомлення, що в німецьких дійних корів виникли ознаки лихоманки, анорексії, зменшувалася їх молочна продуктивність (до 50%), тварини худнули. Захворюваність стад була високою (20–70%) впродовж 2–3 тижнів,а хворі тварини за кілька днів одужували.З листопада 2011-го року фермери почали повідомляти про аборти й народження мертвих плодів, що супроводжувалося дефектами плоду, переважно серед овець, а також серед кіз і великої рогатої худоби.

Відтоді європейські ветеринари описали багато випадків захворювань великої рогатої худоби, овець, кіз та зубрів. Хворобу виявили в Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Великобританії, Франції, Італії, Люксембурзі, Іспанії, Австрії, Ірландії, Швейцарії, Естонії, Швеції, Данії, Фінляндії, Північній Ірландії, Норвегії, Польщі. Географічно хвороба Шмалленберга охоплює понад 6500 ферм (www.farmersguardian.com). У вересні2012-гороку з Австрії до Казахстану завезли 722 голови великої рогатої худоби, в яких під час карантину виявили вірусну діарею та хворобу Шмалленберга. У зв’язку з цим у Казахстані вирішили знищити цю худобу разом із приплодом.

Збудник та епізоотологічні характеристики захворювання

В листопаді 2011-го року інститут Фрідріха Лефлера, федеральний науково-дослідний інститут здоров′я тварин у Німеччині (FLI), вперше в країні виявив у великої рогатої худоби вірус роду Orthobunyavirus. Порівняльні аналізи генетичного матеріалу дозволили зробити висновок, що вірус належить до серогрупи Simbu (як, наприклад, віруси Sathuperi, Shamonda, Aino, Akabane) (Hoffmann et al., 2012). Вірус ізолювали, культивували та реплікували. З огляду на місце виявлення зразка, назвали «вірус Шмалленберга» (SBV). Однак його походження все ще залишається невідомим.

Інкубаційний період. Під час експериментальних досліджень, троє телят заразили сироваткою з вірусом внутрішньовенно або підшкірно і отримали позитивні результати (збудник виявляли методом полімеразно-ланцюгової реакції) через 2–5 днів після інокуляції. Стадія віремії у великої рогатої худоби коротка, тому що виявлення вірусу в усіх трьох тварин давало негативні результати вже на шостий день після зараження. Клінічні ознаки розвивалися через кілька днів (Hoffmann et al., 2012). Інфекцію плода було видно тільки після аборту чи народження.

Сприйнятливі види. Хворіє велика рогата худоба, вівці, кози та зубри. Поки що немає інформації про захворювання екзотичних жуйних (верблюдів, лам) або інших диких тварин. В зоні поширення хвороби Шмалленберга не було описано випадків захворювання людей, яке б асоціювалось зі згаданим вірусом. Відповідно, навіть з огляду на неможливість повного викорінення хвороби, ризику для людей немає.

Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 2 (15), квітень 2013 рік