Тетяна Антоненко, International Dairy Magazine

Терплячий український споживач, який після звички до скромних продуктових полиць часів СРСР пережив шок від дешевого розмаїття харчів спершу в кіосках, а потім і в супермаркетах, недовго тішився барвистими обгортками з іншомовними написами. Здоровий глузд узяв гору, і слова «це ж наше, вітчизняне, натуральне» стали свідченням того, що люди, як-то кажуть, «наїлися» імпортного і потягнулися хай до простішого, але свого.За інерцією, довіра до системи контролю харчів, науково-дослідних інститутів радянських часів, які разом із лікарями щось рекомендували підприємствам харчової промисловості та встановлювали для них стандарти, а ті їх потім суворо дотримувалися, ― усе це стало великим козирем для маркетологів-початківців у 90-ті. Їм випала нагода добре поексплуатувати ностальгію за «своїм». Адже тоді на підприємствах пострадянського простору тільки зароджувалися маркетингові відділи та з’являлися незалежні агенції з маркетингових досліджень. Бадьорі менеджери транснаціональних компаній, що рушили на наші терени «стовпити ділянки», освоювали великий, перспективний і тоді ще п’ятдесятимільйонний ринок, ретельно вивчали профіль споживачів, їхні звички й уподобання, дивувалися майже цілковитій відсутності брендів, звичці до господарського мила та молока в бідонах.

Звідки виник потяг до «натурального»?

У 2010 році американський спеціалізований журнал, присвячений проблемам харчування, оприлюднив огляд 12 основних (за останні 50 років) наукових досліджень щодо органічних продуктів. Науковці одного з них виявили закономірність: чим індустріалізованіша країна, тим раніше її громадяни починають споживати органічні продукти, або ― у ширшому значенні та без претензії на вичерпність формулювання ― найменш оброблених промислово. У тих же країнах, де сільське господарство архаїчніше, з малими фермами та невеликою чисельністю корів у господарстві, люди набагато менше переймаються тим, які продукти споживають, і байдужіші до «органічної» теми.

Можна стверджувати, що сучасне органічне виробництво ― це відповідь індустріалізованого суспільства на ті наслідки, якими обернулося промислове виробництво харчових продуктів. Показники, згідно з якими виробництво харчів нині сертифікують як «органічне», 100 років тому досягалися селянами без зайвого клопоту хоча б тому, що на той час не було ні хімічних добрив, ні генної інженерії. Не було й атомних електростанцій... Останні згадуємо тому, що дослідники відзначили особливу занепокоєність споживачів безпечністю харчових продуктів саме після аварії на Чорнобильській АЕС. І не тільки в Україні, а й по всьому світу. Саме тоді, коли слова «радіоактивне молоко» почали вимовляти не фахівці, а широкий загал, люди більше почали цікавитися і вмістом нітратів, і походженням насіння. Тоді ж почали більше замислюватися і над наслідками генетичних модифікацій.

Результати одного з українських досліджень кінця 90-х щодо сприйняття українськими споживачами генномодифікованого насіння і, відповідно, вирощених із нього продуктів засвідчили, що як «селяни», так і «дачники», які брали участь у дослідженні, аж ніяк не переймалися наслідками споживання такої їжі. Навпаки, були дуже зацікавлені придбати таке насіння й були у захваті від того, як виглядала городина, не уражена шкідниками, котрі ігнорували генномодифікований харч, але не залишали й листочка на сусідніх грядках зі звичайними рослинами. Азарт учасників дослідження, яких вивозили на поля для демонстрації рослин, був таким, що вони, незважаючи на слізні прохання менеджера й погрози військової охорони дослідних ділянок, активно набивали пластикові торби модифікованим насінням, щоби потім саджати це диво на своїх городах. Єдиними учасниками експерименту, які негативно сприйняли новації, були українські науковці, які хоч і не могли висловити жодних науково обґрунтованих «проти», але дозволити ввезення таких продуктів в Україну відмовлялися, мотивуючи це тим, що наслідки вивчено недостатньо.

Відтоді минуло не так уже й багато років, однак ставлення багато до чого змінилося. Схоже, що громадяни стали, по-перше, «екологічно свідомішими»; по-друге ― уважнішими до свого здоров’я, способу харчування та якості й «натуральності» харчових продуктів.

Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 2 (15), квітень 2013 рік