Історія становлення молочного виробництва у СТОВ «Промінь» дуже типова для України. Починали у 2004-му із залишків колишньої радянської розкоші, про яку на той час нагадували лише 50 корів, що давали по 2 літри молока на добу. Та на фермі були люди, які не бажали здаватись, а керівництво зуміло розгледіти перспективність справи. Результатом багаторічної копіткої праці і правильного бізнес-підходу став молочний комплекс, де нині щодоби від 1300 дійних корів виробляють 45 тонн сировини найвищої якості.

Легких шляхів не буває

«Нинішня ситуація в країні не тільки не пригальмувала темпи розвитку нашого господарства, а й, навпаки, підштовхує до рішучіших кроків: готуємо майданчик для будівництва низькопрольотного корівника з поперечною вентиляцією на 2500 корів, ведеться монтаж роторної установки на 80 місць у новому доїльному блоці, на фінішній прямій комбікормовий завод, — розповідає директор «Променя» Олександр Миколайович Остапенко.

Погано те, що ціни на молоко впали, а на все інше виросли. Але це ринок, його законів ніхто не скасовував і потрібно пристосовуватись до умов, а краще — працювати на випередження. Як на мене, коли ти ефективний, то ніяка криза не страшна: виживеш і працюватимеш далі ще ефективніше. Навіть при нинішніх цінах завдяки високій продуктивності корів можемо розвиватись і будуватись, хоч прибуток від реалізації молока не той, що був.

Ми ніколи не шукали легкого шляху. Завжди вкладали кошти в технологію і працювали на результат, бо лише завдяки цьому могли розвиватись. Аналізую результати нашої роботи і просто отримую задоволення від того, що зроблено. У 2004-му, коли починали розвивати молочне виробництво, на фермі було 50 корів, які давали по 2 л молока на день. А сьогодні середній добовий надій становить 35 л і число корів зросло до 1500. Я вважаю, що ті господарства, які свого часу обрали стратегію розвитку, подібну до нашої, залишаться в молочному бізнесі.

Так, сьогодні ціна на якісне молоко низька, але воно потрібне. З огляду на те, якими темпами скорочується кількість худоби в Україні, його не вистачатиме. Тому є сенс розширювати великотоварне виробництво. Та й відступати, чесно кажучи, нікуди: все обладнання для доїльної зали та комбікормового заводу було закуплене ще до кризи».

Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 4 (29), серпень 2015