Сергій Телюк, консультант з технологій у молочному скотарстві КЦ АВМ

Виживає не найсильніший, не найрозумніший, виживає той, хто може змінюватись.

Чарльз Дарвін

Серед основних тенденцій розвитку молочного бізнесу в Україні та інших пострадянських країнах спостерігаємо скорочення кількості старих молочних ферм, їх реконструкцію або ж будівництво нових. Ферми стають модернізованими, але підходи до управління ними здебільшого залишаються старими. Це одна з причин, яка гальмує успіх багатьох господарств.

Територія конфлікту

Традиційну систему управління впізнати нескладно. Для неї характерні:

• відсутність чіткої мети;
• довільні норми та кількісні завдання;
• відсутність взаємозв’язків між виробничими підрозділами;
• вузька спеціалізація фахівців і відсутність чіткої підпорядкованості.

Умовно вона виглядатиме так: у центрі міститься ферма (а головне — корова). Тут працюють агроном, інженер, зоотехнік, ветеринарний лікар, і в кожного свої специфічні обов’язки: заготівля кормів, забезпечення технікою, годівля та лікування. Так чи інакше між ними встановлюються взаємозв’язки й обов’язково виникають конфлікти, причому різносторонні. Непорозуміння можуть виникати навіть між інженером та ветлікарем. В кінцевому підсумку ферма перетворюється на територію конфлікту, де спільного результату досягти практично неможливо. Хто ж насправді керує процесами на фермі? На практиці управлінські рішення можуть приймати всі — від директора до звичайного працівника. До речі, останній може робити це ефективніше за інших.

Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 6 (31), грудень 2015.