Однією з основних проблем розвитку середнього й малого бізнесу в Україні є проблема ефективного збуту виробленої ним сільськогосподарської продукції, особливо на міжнародних ринках. Здебільшого це пояснюється недостатніми обсягами для самостійної торгівлі за кордоном.

Одним із шляхів виходу з такої ситуації є кооперування товаровиробників. Теорія і практика кооперативного руху свідчать про те, що це один з найефективніших способів реалізації виробленої продукції. До того ж, українська законодавча база в сфері організації кооперативів вважається однією з найліберальніших у Європі, тому на її основі можливо моделювати будь-яку кооперативну форму діяльності, в тому числі й у сфері збуту.

Сьогодні в Україні вже є сільськогосподарський кооператив зі спільного збуту, до якого ввійшло п’ять досить великих підприємств, що обробляють 105 тис. га та мають розвинене тваринництво. Мета кооперативу — збільшення прибутковості та конкурентоспроможності завдяки консолідації зусиль, що надає його членам переваги великого агрохолдингу, але при цьому більшу ефективність і керованість.

Основна ідея діяльності кооперативу полягає в тому, щоб спільними силами всіх його членів сформувати реальний і дієвий механізм прямого збуту. Бо ж виходити поодинці на міжнародний ринок із малими обсягами продукції немає сенсу. Прямі продажі від виробника до імпортера мають єдину мету: підвищити ефективність агробізнесу та отримати додатковий прибуток, щоб маржа або надприбутки від прямої угоди осідали в кишені чи на рахунках саме у виробника продукції.

Консолідація експортних партій представляє собою збір декількох невеликих партій товару і їх формування єдиним лотом, яким збутовий відділ (чи орган) кооперативу зможе оперувати на ринку. Він же шукає, кому і де продати: від країни-імпортера і безпосередньо до покупця. На нього покладається відповідальність за укладення найвигідніших експортних контрактів.

Детальніше читайте в журналі «Молоко і ферма» № 3 (34), червень 2016.