Разом можна досягти значно більшого, ніж поодинці. Це один з головних уроків, який за останнє десятиріччя засвоїв один із засновників Асоціації виробників молока директор ПСП «Пісківське» Валерій Петрович Колоша. Відроджувати молочну ферму було непросто, але любов до неї, наполегливість і допомога однодумців зробили свою справу.

— Валерію Петровичу, якою пам’ятаєте молочну галузь 10 років тому?

— Можна сказати, галузь була в занепаді, бо її розвитком ніхто не займався. З тодішніми надоями і закупівельною ціною виробництво молока було нерентабельним. Стабільності не було, тваринництво просто знищувалось — з кожним місяцем кількість тварин зменшувалась і зменшувалась. Тим не менше хотілося щось зробити. Знаходилися такі ж небайдужі до молочного скотарства люди. Разом ми шукали шляхи виходу з того складного становища і розуміли, що потрібно об’єднуватись.

— Які зміни відбулись у вашому господарстві за цей період?

— Перше, що ми зробили, — це нагодували корів, бо нарешті зрозуміли, що корові треба дати якісний корм, щоб отримати від неї молоко. За два роки продуктивність зросла з 1900 до 6000 кг молока на голову. Ми повірили, що з допомогою нових підходів і технологій зможемо відродити молочне скотарство.

Тоді працювали з молокопереробним заводом «Бель Шостка Україна». Компанія запропонувала виробляти термостійке молоко, за яке додатково доплачували. З’явилися кошти, почали виплачувати працівникам заробітну плату, закуповувати нову техніку.

Звісно, зіткнулися і з проблемами, бо корову потрібно не просто нагодувати, а робити це правильно. Зі збільшенням надоїв у корів погіршилося здоров’я, виникла безліч проблем із телятами. Пошуки їх вирішення привели нас до Ельмана Гасановича Оруджова. Після відвідин господарства, де він працював, у нас відкрились очі. Ми побачили зовсім інші підходи. І потім десь усередині поселився «черв’ячок», який «точив» ізсередини і постійно спонукав нас рухатись уперед.

Потому під час однієї з поїздок за кордон відбулася зустріч з Андрієм Євгеновичем Дикуном. У мене тоді була мрія створити щось на зразок клубу, де б ми спілкувались один з одним, тому що виробники були замкнуті у собі, мало хто міг щось розповісти і порадити. Потрібні були однодумці, щоб втілювати цю ідею в життя. Я поділився наболілим з Андрієм Дикуном, і згодом задум реалізувався: усі, хто бажав, хоч нас було менше десятка, зібрались і заснували асоціацію, щоб разом усе-таки вивести тваринництво з глухого кута.

Без перебільшення, десять років тому ми почали відроджувати тваринництво України. Це може бути гарним прикладом для відбудови всієї економіки. Примітно, що ініціатива надійшла не від держави, а просто від людей, закоханих у свою справу, у тваринництво, у сільське господарство. Ми просто українці, живемо в українських селах і нам хочеться, щоб вони жили довго і розвивалися.

— Що давалося найважче?

— Що нині стримує розвиток молочного виробництва?

— Що спонукало налагодити власну переробку?

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 1 (38), лютий 2017.