Вадим Петрович Чагаровський, голова ради директорів Спілки молочних підприємств України, — це фахівець, який починав шлях у професії помічником майстра на молочному заводі й поступово проходив усі щаблі до найвищих позицій у молочній галузі України. В роки незалежності він здійснив свою мрію — першим збудував в Україні нове сучасне підприємство і дав поштовх його розвитку. Він живе інтересами галузі й вірить, що попереду — нові цікаві проекти.

Тетяна Антоненко

— Вадиме Петровичу, яких змін зазнала українська молокопереробна галузь за останні 10 років?

— На жаль, можна констатувати, що жодного кроку вперед молокопереробна галузь за ці роки не зробила. Не відбулася загальна модернізація галузі, необхідна хоча б у зв’язку з нашими деклараціями стосовно вступу до СОТ, починаючи з 2004–2005 року, а потім наміром вступу до ЄС. Співпраця з такими організаціями та об’єднаннями вимагає зовсім іншого рівня молочної галузі. Шкода, але руху вперед не спостерігалось. Є окремі острівці позитивних змін, успіхи деяких компаній. А загалом молокопереробка живе зараз тим, що було створено в радянський і пострадянський час.

Обсяг переробки в останні 10 років також не збільшився. Навпаки, він скоротився. Якщо у 2006 році перероблялося 6,2 млн. тонн на рік, то тепер приблизно 4,2 млн. тонн, тобто майже на третину менше.

Єдине позитивне, про що можна говорити, — це те, що в структурі молока, яке надходить на переробку, 50% становить сировина, отримана із сільгосппідприємств. Тобто, частка індустріально виробленого молока зросла, і це добрі зміни, тому що переробники, працюючи з сільгосппідприємствами, можуть контролювати якість молока, планувати співпрацю з постачальниками і говорити про умовні сировинні зони.

— Що можна сказати про появу нових молокопереробних підприємств в Україні та про модернізацію існуючих?

— За останні 10 років в Україні з’явилося два нові підприємства: у 2008 році було пущено Білоцерківський молочний комбінат потужністю переробки 250 тонн на добу. Його спеціалізація — виробництво продукції з незбираного молока. Завод збудовано буквально в чистому полі, з нуля. У 2012 році став до ладу Вінницький молочний комбінат, який належить компанії Roshen і виробляє продукцію для неї, тобто спеціалізується на продукції B2B: масло, сухе молоко та молочний жир. Продукція Вінницького комбінату йде також і на експорт.

Нові технологічні лінії з виробництва брендів дитячого харчування «Агуша» (PepsiCo) і «Яготинське для дітей» (Яготинський маслозавод) не можна назвати новими підприємствами, це нові цехи у складі існуючих підприємств.

Що ж до модернізації, то, перш ніж говорити про неї, треба розділити переробні підприємства на ті, які можна віднести до стабільних, і на проблемні. До стабільних я б відніс підприємства мультинаціональних компаній. Таких великих підприємств у нас три: Danone, Lactalis і PepsiCo. З українських до цієї групи можна включити «Молочний альянс», «Люстдорф», Тернопільський міськмолзавод та «Дубномолоко».

Зараз в Україні більше 200 переробних підприємств, які звітують про виробничу діяльність. Але треба їх чітко розділяти, тому що сьогодні 20 компаній переробляють 80% сировини, яка надходить у переробку. А решта молока, 20%, йде на 150–160 підприємств, які, фактично, ніяк не впливають на молочний ринок. Мало того, це саме ті підприємства, які не пройшли модернізацію і не в змозі її провести, тому доля цих підприємств одна — вони банкрутуватимуть.

— Що ви можете сказати про конкуренцію на внутрішньому ринку та маркетингові стратегії українських молокопереробних компаній?

— Яка ситуація з законодавчим забезпеченням галузі та державною підтримкою?

— Яка ситуація з підготовкою спеціалістів молочної галузі?

— Що ви думаєте про можливості вертикальної інтеграції в молочній галузі України?

— Які перспективи української молочної галузі?

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 1 (38), лютий 2017.