Рубрики

Архів

Ферма як спосіб життя. Інтерв’ю з Ольгою Полозовою, директором ТОВ «Красногірське» (Черкаська обл.)

Пам’ятаєте, як у класика: «У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той...»? Далі не цитуватиму, то не наша історія, бо в цій рубриці ми розповідаємо про тих, хто мурує. Мурує родинний чи корпоративний молочний бізнес, а заразом і національну молочну галузь. Різними дорогами приходять до ферми наші герої, щоб із головою поринути в молочний вир. Сьогодні наш співрозмовник — Ольга Полозова, директор ТОВ «Красногірське» в Черкаській області. Ще рік тому вона успішно займалась ювелірною справою, не підозрюючи, наскільки кардинально змінить її життя карантин. З появою Ольги Ігорівни на фермі у квітні 2020-го почалась епоха трансформацій. Як результат, менш ніж за рік добовий надій на корову зріс удвічі — з 14 до 28 кг молока, а поставка сировини на переробку — з тонни до шести (екстраґатунком!). Як відбувається розбудова і як молочна ферма стала сенсом життя, про роботу команди і плани, дізнайтеся з перших вуст.

— Ольго Ігорівно, що привело вас на ферму?

— Моє знайомство з фермою відбулось у квітні минулого року з початком карантину. Сільськогосподарський напрямок входить до структури нашого родинного бізнесу. «Красногірське» розміщується на місці колишнього колгоспу, заснованого ще в 1968 році. Свого часу тут був великий тваринницький комплекс, де утримували 1,5 тисячі дійних корів. Ми придба-ли його залишки — кілька діючих корпусів і близько 200 корів — десять років тому. Керував підприємством найманий директор. Ми не втручалися в його роботу, бо чоловік був повністю заглиблений в інженерно-проектну справу, я в ювелірну. Жили в Києві, у селі неподалік од ферми був літній будинок, куди ми вкрай рідко навідувались. Однак із початком пандемії й карантину торік навесні приїхали сюди всією родиною надовго. З’явилося багато часу, який із дітьми проводили на фермі. Уже з першого дня стало зрозуміло, що тут щось іде не так. Почала розбиратись і шукати можливості налагодити виробництво. Поїхала до сусідів, побачила, як працюють вони, порівняла з тим, що в нас. Висновок був очевидний: попереду багато роботи, дуже серйозної і дуже фахової.

У мене немає сільськогосподарської освіти, і, щоб не набивати гулі, звернулись до Консультаційного центру АВМ — до людей, які мають великий практичний досвід. У травні до нас приїхав консультант Олександр Назарко, і з першого ж його візиту в нас почалась епоха відродження. Він і досі з нами: Олександр ставить завдання, а ми їх виконуємо.

Звучить просто, насправді ж зміни давалися тяжко. Є моє бачення як власника і керівника підприємства, є люди, які знають, як має бути і що треба зробити, і є частина працівників ферми, які не готові мінятись. Це як різні світи, і між ними величезна прірва. Було ігнорування, відверта конфронтація і злі віщування: «Приїдуть, проблем нароблять і поїдуть, а нам потім корів вивозити». На щастя, нічого поганого не сталось. Більше того, ми всім дали шанс перелаштуватись, почерпнути для себе щось нове. Хто не захотів чи не зміг, пішов. Влітку до нас приєдналася консультант КЦ Лілія Іваноглу, під її пильним оком ми заготовляли силос.

З вересня в нас працює ще один фахівець із КЦ АВМ, Сергій Вирвикишка, — як менеджер ферми. За неповний рік роботи ми досягли гарних результатів. Якщо тоді тримали 166 корів, то зараз уже 225, здавали на молокозавод близько тонни молока, а сьогодні — до 6 т, і екстраґатунком!

Установили автоматизовану програму для обліку й управління стадом, а раніше не було навіть правильної статистики, бо кількість корів на папері не збігалася з наявною. Змінилась якість життя тварин.

— Ви вже визначились, яку ферму зрештою хотілось би мати?

Детальніше читайте у новому випуску журналу «Молоко і ферма» № 1 (62), лютий 2021.

 
Ctrl 
Три молочні продукти на день
03.03.2021

Всі новини >>

Пошук

MilkUA.info
PigUA.info
Журнал «Прибуткове свинарство»