Тетяна Антоненко, International Dairy Magazine

Хоч би як хотілося обійтися без військових термінів у статті про суто комерційні непорозуміння між українськими виробниками сиру та російськими чиновниками, від яких залежить, чи їстимуть їхні громадяни наш сир, — це, мабуть, не вдасться. Як не вдається це і тим, хто закликає «не політизувати ситуацію». Справу, звичайно, можна було б представити так, як останнім часом це хочуть зробити: мовляв, «триває процес переговорів». Однак кожен місяць цього «процесу» завдає українським сироварам, за різними оцінками, від 15 до 26 млн. доларів збитків. Вони обертаються втратами держави від значного скорочення експорту, а також болючими втратами виробників молока з огляду на його стрімке здешевшання, а також на те, що підприємства, чиї склади переповнені готовою продукцією, стали приймати його значно менше. І таке відбувається не вперше. Це як хронічна хвороба, що час від часу дає рецидиви. Окремі експерти вважають, що такі ситуації чекають і на інших виробників — скажімо, овочівників. Тобто, як не крути, а без військових чи, у крайньому разі, медичних, термінів обійтися складно. Втім, спробуємо.

Розвиток потужної молочної промисловості на теренах України почався у перші роки Радянської влади. З 1925-го по 1930 роки тут за типовими проектами збудували 55 паромеханізованих заводів. За п’ять років таких підприємств стало утричі більше. За наступне десятиліття молочні заводи збудували у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Луганську, Донецьку, Слов’янську та інших містах. Чимало з них нічим не поступалися тогочасним європейським молочним підприємствам. Напередодні Великої Вітчизняної війни в Україні працювали великі підприємства, які спеціалізувалися на виробництві масла, продукції з незбираного молока, молочних консервів та сиру. Слід відзначити, що українські молочні підприємства оснащували, як правило, російським обладнанням: технологічними сепараторами, пастеризаторами, охолоджувачами тощо. З республік Закавказзя надходило енергетичне обладнання. В загальносоюзній економіці розвиток промисловості розглядали в масштабах усього СРСР. Зокрема велику увагу приділяли розвитку молочного тваринництва та промисловості. Жодні тодішні новини не оминали інформацію про ферми, надої, пуск нових промислових потужностей та створення профільних наукових інститутів. У Росії, на базі Углицького сироварного заводу, створили спеціальну наукову лабораторію з питань сироваріння та маслоробства, яка потім стала Всеросійським інститутом — визнаним центром сироварної справи, з яким і нині співпрацюють українські підприємства. А в Україні 1959-го року створили Технологічний інститут молока і м’яса.

Таким чином, російські та українські підприємства молочної промисловості довгі роки працювали і розвивалися, відчуваючи постійну державну увагу та підтримку. Саме держава, яка надавала величезні дотації, забезпечувала їх беззбиткову роботу. Наприклад, на Вінницькому виробничому об’єднанні молочної промисловості, у складі якого було 19 молочних заводів, дотації на одну тонну молока становили 177 карбованців, а дотація в ціні становила приблизно 63%. Населення теж, фактично, підтримували субсидіями: закуповували молоко по 24 копійки за літр, а в магазині воно коштувало лише 12 копійок. Виробництво кілограма масла обходилось у 8 крб., а продавали його по 3 крб. 50 коп. Собівартість твердого сиру була 10 крб., а продавався він приблизно за ціною масла.

Більше інформації можна прочитати в журналі «Молоко і ферма» №2 (9), квітень 2012