На початку ХХ сторіччя на Галичині успішно діяв Союз руських молочарських спілок, пізніше перейменований на Крайовий молочарський маслосоюз, продукцію якого шанували не тільки на західноукраїнських землях, а й у багатьох країнах Європи. 

Історія молочної галузі України знає чимало цікавих фактів та прикладів, на яких є чому повчитись сучасним господарям молочнотоварних ферм. Важко повірити, але сто років тому масло, вироблене в Галичині, на етикетці якого була чотирилисткова конюшинка й літери МС — символи Маслосоюзу, подавали до сніданку не в одній європейській сім’ї, адже експортували його до Німеччини, Англії, Франції, Італії, Голландії, Данії, Чехо-Словаччини й навіть до Палестини. Європа його полюбила, а краяни — тим паче.

Зародження та Перша світова війна

Маслосоюз — легендарна молочарська корпорація, нині майже забута, розвивалася, порівняно з іншими галузями галицької української кооперації, найдинамічніше. Насамперед завдяки систематичному плануванню діяльності та організаційній розбудові, а також, звичайно, завдяки невтомній наполегливій праці її творців і керівників.

Майбутня молочарська кооперація розпочала свою діяльність при філії товариства «Просвіта» в Стрию, на початку 1900 р., але дата заснування Маслосоюзу як окремої одиниці припадає на 1907 рік. Головними засновниками та провідниками молочарської кооперації тих часів вважають відомого громадського та кооперативного діяча Євгена Олесницького, священика, композитора і хорового диригента Остапа Нижанківського та греко-католицького священика Лева Горалевича (детальніше про заснування Маслосоюзу див. «МіФ» № 10, «Витоки молочарської кооперації на українських землях»).

Починалася кооперація з молочарень при сільських закупівельно-збутових кооперативах. У тодішньому розумінні молочарня була невеличким переробним підприємством, куди селяни здавали молоко. Ці структури приймали не більше 200–400 літрів молока щодня. Там його переробляли на масло. Така молочарня продукувала лише 4 кілограми масла на день.

Вже 1907-го року діяло 20 таких молочарень, де переробляли близько 2 млн. літрів молока, продукуючи понад 70 тонн масла. А 1914-го року Маслосоюз об’єднував уже приблизно 100 молочарських спілок, куди селяни щороку здавали 7–7,5 млн. літрів молока. Ця кількість давала приблизно 300 тис. кг масла. На той час молочарська кооперація стала справжнім економічним проривом. Люди отримували за здане молоко добру винагороду і мали можливість будувати хати, вчити дітей — тобто нормально жити на своїй землі навіть за умов чужинського панування.

Вихор Першої світової війни, який промчав над Західною Україною, завдав величезної шкоди паросткам молочарської кооперації. Остапа Нижанківського, який очолював Маслосоюз до самого початку війни, 1919-го року підступно вбили поляки. На початку 20-х років, уже при владі другої Речі Посполитої, до керівництва саме цією кооперацією прийшли молоді люди, колишні старшини Української Галицької армії, які деякий час перебували в еміграції й набралися теоретичного та практичного досвіду в молочарських та агрономічних школах, насамперед у Чехо-Словаччині: Андрій Мудрик, Андрій Палій, Андрій Мидляк, Олекса Лис, Михайло Хронов’ят та інші. Вони вивчили досвід молочарських кооперативів Чехії та Данії і почали реформу українського молочарства.

Розквіт діяльності

Повноцінно діяти Маслосоюз почав лише 1924-го року. Андрій Палій, ставши членом дирекції, одразу взяв у свої руки керівництво торговельними справами. До цього часу збут масла просувався повільно, оскільки воно ще не було високої якості. Тогочасна дійсність вимагала радикальної перебудови роботи старого Союзу західноукраїнських молочарів, тому Андрій Палій у співпраці з Андрієм Мудриком підготували зміни до статуту, схвалені на загальних зборах 18 червня 1925 року. Відтоді Крайовий союз господарсько-молочарський отримав нову назву – Маслосоюз.

На той час кооперація об’єднувала 39 молочарень, які виготовляли понад 41,5 тис. кг масла. Завдяки зусиллям нового керівництва вдосконалилася її організаційна структура, вона поповнилася новими кваліфікованими працівниками. Торговельний оборот Маслосоюзу сягнув 860 тис. злотих проти 200 тис. злотих у 1924 році. Відкривалися нові філії й відділи — у Станіславі, Львові, Перемишлі, там же відкривали фірмові крамниці. В Стрию починають діяти постійні молочарські курси, які згодом стали постійною однорічною школою. І вона щороку випускала кілька десятків фахівців цієї галузі.

1926 рік став для кооперації переломним — Маслосоюз уперше вийшов на європейський ринок, пропонуючи для продажу масло. Зокрема, до Чехо-Словаччини та Австрії поставили перші 48 000 кг. І хоча цифра й скромна, це стало свідченням спроможності українських кооперативних молочарень виробляти цілком конкурентну продукцію.

1927-го року централя (центральний офіс) Маслосоюзу переїхала до Львова, політичного та культурного центру Західної України, й отримала назву «Головна торговельна агентура Маслосоюзу у Львові». Цього ж року Маслосоюз придбав перший вантажний автомобіль. За короткий час діяльність Маслосоюзу поширилася на всі терени Галичини. Організаційно-торговельні відділи та крамниці відкрили у Дрогобичі та Тернополі. А після наполегливих зусиль у 1928 році філії й крамниці Маслосоюзу відкрили в Луцьку та Більську на Підляшші. Поступово його діяльність ширилася й на етнічно польські землі: приміром, окрему філію відкрили в місті Катовіце.

Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 4 (11), серпень 2012 рік.