«Ставлення до молочного тваринництва як до способу життя не зробить ваш бізнес успішним, але ставлячись до тваринництва, як до свого бізнесу, ви зробите ваше життя успішним».

Гордон Джонс

Інвестиції завжди справляли значний вплив на розвиток будь-яких галузей економіки, а тому й молочне скотарство не є винятком. Однак нині питання окупності інвестицій у великотоварне виробництво молока нині стоїть особливо гостро — цим переймаються як досвідчені спеціалісти, що працюють у цій галузі майже все своє життя, так і ті, хто тільки прийшов у молочарську справу. Саме це стало темою нашої розмови з Ельманом Гасановичем Оруджовим, відомим експертом у галузі молочного скотарства.

Перепони для інвестицій

Нині версію про неприбутковість молочнотоварних ферм молочарі практично цілковито спростували — в багатьох регіонах на сільгосппідприємствах, які мають власну кормову базу, рентабельність виробництва молока перевищує 35–40%. Високі виробничі показники, зокрема продуктивність корів на рівні 7–8, а то і 9 тонн молока на фуражну корову вже не є дивиною для українських молочарів — із року в рік таких господарів стає дедалі більше. Проте специфіка галузі потребує враховувати чимало технічних і технологічних нюансів, оскільки на кількість та якість надоїв (а значить, і на прибутки) можуть вплинути найменші дрібниці.

Для потенційних інвесторів питання окупності інвестицій у молочний бізнес залишається найбільш актуальним. Якщо ж розглядати досвід України й Росії, то побачимо, що інвестиції в молочнотоварні комплекси можуть окуповуватись досить тривалий час — від 10 до 15 років. Для більшості інвесторів це неприпустимо, адже є галузі, де окупність два-три роки. Отже, навіщо ризикувати й чекати так довго? Проте згідно з елементарними підрахунками терміни окупності в молочарстві не повинні перевищувати чотири-п’ять років. І ця невідповідність між теорією та реаліями є головною проблемою для розвитку промислового молочарства та головною перепоною для інвестицій.

Чому ж терміни окупності молочних господарств так розтягуються? Адже інші сільськогосподарські галузі, такі як птахівництво, свинарство, рослинництво, подібних побоювань у потенційних інвесторів не викликають, оскільки вони, завдяки застосуванню нових технологій, а також правил та принципів промислового виробництва, виходять на необхідну рентабельність досить швидко. Хоча за аналогічними розрахунками саме молочне скотарство є найбільш ефективним і потенційно найрентабельнішою галуззю, порівняно зі згаданими.

Що ж іще стримує інвесторів? На інвестиційну привабливість молочної галузі України, за словами Ельмана Оруджова, впливають одразу кілька негативних чинників. По-перше, це значні стартові інвестиції, непорівнянні з іншими галузями. По-друге, земельні відносини досі не врегульовано, а скотарство просто не може існувати без землі. Крім цих двох головних причин — великих грошей та землі — є ще ціла низка перешкод. Зокрема застарілі ветеринарні й будівельні нормативи. Все це гальмує розвиток, зменшує виробничі показники та збільшує вартість інвестицій. Тому для створення ефективного, рентабельного молочного бізнесу необхідно докласти зусиль та вкласти коштів значно більше, ніж в інших галузях сільського господарства.

Про що забули спитати Тейлора

Незважаючи на такі особливості місцевого «інвестиційного клімату», знаходяться сміливці, які «поринають» у молочний бізнес. І тут, окрім згаданих зовнішніх чинників, на заваді розвитку виробництва стають ще й внутрішні. Головним із них є неправильний підхід до побудови молочного бізнесу. Нерідко інвестор забуває, що сучасний молочнотоварний комплекс — це промислове виробництво, і тому всі його правила й принципи (пропорційність, паралельність, неперервність, прямотічність, ритмічність, гнучкість та комплексність) слід використовувати обов’язково й автоматично.

Багатьох помилок припускаються, можливо, через те, що молочарство відносно пізно стало на промислову колію — приблизно в 70-ті роки минулого сторіччя, при Радянському Союзі. А в незалежній Україні отримало друге життя лише у 1997–2000 рр. Для порівняння: основні принципи наукового управління та методи наукової організації праці у промисловості Фредерік Тейлор розробив ще наприкінці XIX– на початку XX ст. (свої погляди він виклав у книгах «Управління підприємством», 1903 р., і «Принципи наукового управління», 1911 р.). Промислове молочарство відбулось, і не тільки в Україні, а й у цілому світі, ближче до 2000 року. Тобто воно окремо існує й розвивається лише якихось 10–12 років. Молочарство лише на початку свого розвитку, і, безумовно, на цьому шляху трапляються помилки й розчарування, які зникнуть тільки після того, як господарі осягнуть та впровадять у свою практику головні принципи організації праці того ж Фредеріка Тейлора.

Починаючи з 2000-х років, буквально кожні три роки, у світі переосмислюють нормативи в організації виробництва на великих молочнотоварних фермах, оптимізовують виробничі процеси, удосконалюють технології, техніку й обладнання. У період 2006–2009 рр. у США, Ізраїлі та інших країнах втілили в життя основні принципи організації й управління таких молочних комплексів. Тоді стало зрозуміло, що таке оптимальна ферма, з яких модулів (чи блоків) вона складається, як вони працюють і взаємодіють (табл. 1). Порахували навіть, скільки працівників має бути на фермі. Нині не потрібно шукати специфічні знання чи якийсь «філософський камінь», що дозволить побудувати успішне й рентабельне господарство, оскільки вже є чіткі й перевірені практикою правила організації й управління виробництва молока на промисловій основі.

Таблиця 1. Показники ефективності молочних ферм світу.

Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 4 (11), серпень 2012 рік.