Тетяна Антоненко, International Dairy Magazine

Розвиток кооперативного руху в молочній галузі України почався дуже багато років тому. Згадаймо хоча б галицький Крайовий Союз Господарсько-Молочарський, згодом відомий усій Європі як «Маслосоюз». Це був, можна сказати, найуспішніший економічний проект західноукраїнської кооперації першої половини ХХ століття.
Масло, вироблене в Галичині, експортувалось до Німеччини, Англії, Франції, Італії, Голландії, Данії, Чехії, а також до Австралії та Палестини. На етикетці кооперативу була чотирилисткова конюшинка і літери МС — символи «Маслосоюзу». Причому, вироблялося масло виключно з молока корів, які утримувались в приватному секторі. Молоко доставляли до молочарень на возах з льодяними брилами, а потім цими ж возами вироблене й упаковане в бочки масло везли до Львова. Масло це любили і в Європі, і в Україні, а факти з історії розвитку «Маслосоюзу» тепер зберігаються в Музеї історії кооперації при Львівському кооперативному коледжі.

Перша молочарня вже згаданого кооперативу була організована 1904 року. Пройшло більше ста років, і знову на теренах країни точаться розмови проте, чи варто об’єднувати людей у кооперативи і «оцивілізовувати» ті 80% виробництва молока, котрі надходять від приватних власників корів.

Частина фахівців вважає, що спрямовувати зусилля варто виключно на розвиток великотоварних ферм, і про якусь взаємодію з особистими селянськими господарствами (ОСГ) і чути не хочуть. Прибічники такого курсу наголошують на тому, що виробництво молока — то бізнес, тому і грати треба за правилами бізнесу. І ОСГ тут не гравець, а об’єкт соціальної допомоги. Інша частина зацікавленого загалу все ж таки зважає на те, що коли йдеться про молоко від ОСГ, то справа не тільки в самому молоці. Це питання виживання багатьох сільських родин. Поки точаться дискусії, держава регулярно випускає численні і, на жаль, суто декларативні програми розвитку тваринництва, змінюючи правила гри так швидко, що з ними рідко хто встигає ознайомитися, не кажучи вже про те, щоб скористатися прописаними там пільгами на користь то одних, то других.

А соціальна напруга на селі тим часом аж ніяк не зменшується. Час від часу в новинах бачимо, як в одному селі відмовляються здавати молоко, нарікаючи на низьку ціну, яку дає переробник, в іншому — висловлюють протест проти затримки з оплатою, перекриваючи дороги. Красномовними є й цифри статистики, які кожного року фіксують зменшення поголів’я.

Залежні від постачання сировини молокопереробники вже давно шукають виходу із складної ситуації із забезпеченням сировиною. Їх не може не хвилювати щорічне падіння об’єму виробництва молока в країні та низька якість того молока, яке надходить з особистих селянських господарств, і яке вони вимушені приймати на переробку. Втомлені експериментами держави з перенаправленням ПДВ та іншими іграми з сировинною базою, переробники приходять до висновку, що потрібно, мабуть, самим активніше втручатися у справу, якщо хочеш втримати виробництво.

Останні місяці йде багато дискусій з приводу створення молочарських кооперативів як форми підтримки ОСГ з метою пригальмувати падіння поголів’я та забезпечити кращу якість молока. Журнал «Молоко і ферма» зустрівся з фахівцями молокопереробної галузі, які поділилися своїми думками стосовно поточної ситуації та перспектив розвитку кооперативів.

Зразу ж скажемо, що обидва експерти — Вадим Петрович Чагаровський, голова ради директорів Спілки молочних підприємств України, голова наглядової ради Білоцерківського молочного комбінату, та Віктор Анатолійович Ржавічев, директор департаменту із забезпечення сировиною компанії «Мілкіленд Україна», вважають кооперативи перспективною формою організації особистих селянських господарств.

 Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 3 (10), червень 2012 рік